Свататися ходили з пирогом, дівич-вечори влаштовували з особливими піснями, а перед весіллям ходили на ворожіння. В день весілля наречену чекав особливий обряд – повиття. Дівчину зачісували та міняли дівочий головний убір на заміжній. На стіл подавали весільний коровай та традиційні страви.
Головний передвесільний момент XIX століття – це вінчання, тобто поєднання двох люблячих сердець небесним благословенням. У день вінчання наречений через сваху чи тітку посилав нареченій «женіхову скриньку» з гостинцями та вінчальним приладдям – фатою, обручками, вінчальними свічками, духами, шпильками.
У XVIII столітті ще домінували традиційні форми одруження: наречений домагався згоди батьків, і лише після цього відбувалося пояснення з нареченою. Романтичні стосунки між молодими до шлюбу вважалися небажаними.
Весілля узаконювало громадянський стан та господарські взаємини двох пологів та встановлювало між ними родинні зв'язки. Весілля ділилося на кілька обрядових дійств: сватання, оглядини, рукобиття, заручини, «великий тиждень», дівич-вечір, весільний обряд, весільний бенкет. Починалося все зі Сватання.