Весільний рушник дозволяється передавати у спадок, традиція цього не забороняє. Його можна вважати навіть свого роду талісманом (але лише в тому випадку, якщо шлюб із ним був вдалим!). У такому разі ваші нащадки, створюючи вже свою нову родину, зможуть отримати частину сімейного благополуччя своїх батьків.
Як правило, це визначається місцевими традиціями. Досить часто весільний рушник стелить хрещена мати чи батько. Є повір'я, що доля молодої пари буде схожа на життєвий шлях тих хто стелить рушник, а значить не можна, щоб цим займалися розлучені люди.
Рукобитний рушник вручають нареченій батьки нареченого під час сватання (заручення), показуючи тим самим, що вони згодні на шлюб свого сина і раді прийняти в свою сім'ю невістку. А наречена, приходячи до дому до чоловіка, дарувала його батькам вишиті власноруч – Світлі рушники.
Під час вінчальної церемонії (зараз у процесі одруження ЗАГСі) свідки розстеляли білий 'вінчальний' рушникна який ставали молоді.